ВІДБУВСЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР «ВІЙНА І СЛОВО»
27 березня відбувся літературний вечір «Війна і Слово», спільний захід кафедри культурології та громадської організації «Об’єднані надією». Велика зала Центру підтримки підприємців Дія.Бізнес зібрала різновікову аудиторію – від школярів та студентів до досвідчених шанувальників віршованого слова. У поетичних діалогах, які модерував завідувач кафедри культурології Олександр Лук’яненко, взяла участь членкиня національно спілки письменників України, доцентка ПНПУ імені В. Г. Короленка, поетка Юлія Стриркіна.


На літературному вечорі лунали вірші, народжені у період після наступу росії на Україну у лютому 2022 року. Митці обмінювалися думками з приводу місця мілітарної поезії в культурі від «Іліади» або історій, розказаних в «Епосі про Гільгамеша», до сучасної поезії, дискутували з приводу її популярності серед читачів. Серед актуальних питань були ті, що допомагали зрозуміти, коли війна приходить у творчість поета? чи може поезія протистояти ідеології? наскільки відбилася «воєнна міграція» у поезії?
Юлія Стиркіна та Олександр Лук’яненко декламували вірші, котрі свідчили, що поезія чітко фіксує як минуле російських воїн з Україною, так і теперішнє. Поети показали слухачам, що, хоч війна й руйнує, знищуй в ніщо навколишній світ і будення, проте поезія спроможна це «ніщо» зробити частиною вічного, а втрата може і повинна бути оспівана. А поет зобов’язаний попереджати майбутні покоління про руйнівні наслідки війни.
Гості заходу, серед яких були викладачі та студенти кафедри культурології університету, відчули крізь поетичні рядки, як війна змушує мандрувати емоційною параболою – від надії до розпачу, від пригнічення до піднесення; що поети можуть підживлювати надію навіть у найтемніші часи.

Митці своїми творами нагадували, що життя у війні триває. І не просто триває, а починає смакувати інакше. Для когось воно чи не вперше отримує смак. З поетичних пошуків О. Лук’яненка та Ю. Стиркіною зрозуміло, що поезія війни – це межа молитви та містики, бо поетам та читачам так хочеться вірити, що слово спроможне «прихилите небо». І це все попри те, що війна – час часто вимушеного богошукання, інколи навіть розчарування у вірі і в Богові. А ще більше – шукання відповідей на запитання чому і навіщо? Такі рздуми були аткуальними для юних гостей заходу з Молодіжки імені святителя Іларіона (Юшенова), Полтавського чудотворця, що діє при Свято-Макаріївському кафедральному соборі Української православної церкви.

Окрім творчості полтавських митців, для слухачів лунали рядки британських поетів та письменників Бернарда Шоу, Лео Маркс, Зігфріда Сассуна та Вілфреда Оуена, учасники діалогів роздумували з приводу сентенцій британо-сомалійської поетки Варсан Шайр, канадійської авторки Мейджорі Піктхолл, а також поета-ветерана США Філа Клея про природу війни.
