ВІДБУВСЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР «ВІЙНА І СЛОВО»
27 березня відбувся літературний вечір «Війна і Слово», спільний захід кафедри культурології та громадської організації «Об’єднані надією». Велика зала Центру підтримки підприємців Дія.Бізнес зібрала різновікову аудиторію – від школярів та студентів до досвідчених шанувальників віршованого слова. У поетичних діалогах, які модерував завідувач кафедри культурології Олександр Лук’яненко, взяла участь членкиня національно спілки письменників України, доцентка ПНПУ імені В. Г. Короленка, поетка Юлія Стриркіна.
![](http://techno.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/03/img_8902-655x1024.jpeg)
![](http://techno.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/03/vijna-i-slovo-27.03.2023-1-724x1024.png)
На літературному вечорі лунали вірші, народжені у період після наступу росії на Україну у лютому 2022 року. Митці обмінювалися думками з приводу місця мілітарної поезії в культурі від «Іліади» або історій, розказаних в «Епосі про Гільгамеша», до сучасної поезії, дискутували з приводу її популярності серед читачів. Серед актуальних питань були ті, що допомагали зрозуміти, коли війна приходить у творчість поета? чи може поезія протистояти ідеології? наскільки відбилася «воєнна міграція» у поезії?
Юлія Стиркіна та Олександр Лук’яненко декламували вірші, котрі свідчили, що поезія чітко фіксує як минуле російських воїн з Україною, так і теперішнє. Поети показали слухачам, що, хоч війна й руйнує, знищуй в ніщо навколишній світ і будення, проте поезія спроможна це «ніщо» зробити частиною вічного, а втрата може і повинна бути оспівана. А поет зобов’язаний попереджати майбутні покоління про руйнівні наслідки війни.
Гості заходу, серед яких були викладачі та студенти кафедри культурології університету, відчули крізь поетичні рядки, як війна змушує мандрувати емоційною параболою – від надії до розпачу, від пригнічення до піднесення; що поети можуть підживлювати надію навіть у найтемніші часи.
![](http://techno.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/03/img_2565-1024x768.jpeg)
Митці своїми творами нагадували, що життя у війні триває. І не просто триває, а починає смакувати інакше. Для когось воно чи не вперше отримує смак. З поетичних пошуків О. Лук’яненка та Ю. Стиркіною зрозуміло, що поезія війни – це межа молитви та містики, бо поетам та читачам так хочеться вірити, що слово спроможне «прихилите небо». І це все попри те, що війна – час часто вимушеного богошукання, інколи навіть розчарування у вірі і в Богові. А ще більше – шукання відповідей на запитання чому і навіщо? Такі рздуми були аткуальними для юних гостей заходу з Молодіжки імені святителя Іларіона (Юшенова), Полтавського чудотворця, що діє при Свято-Макаріївському кафедральному соборі Української православної церкви.
![](http://techno.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/03/img_2580-1024x706.jpeg)
Окрім творчості полтавських митців, для слухачів лунали рядки британських поетів та письменників Бернарда Шоу, Лео Маркс, Зігфріда Сассуна та Вілфреда Оуена, учасники діалогів роздумували з приводу сентенцій британо-сомалійської поетки Варсан Шайр, канадійської авторки Мейджорі Піктхолл, а також поета-ветерана США Філа Клея про природу війни.
![](http://techno.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/03/img_2575-768x1024.jpeg)